☰
06.10.2022
5 жовтня 2022 року точно увійде в історію українського футболу. Всього за день до того британські журналісти з The Times розповіли про те, що Україна долучиться до спільної заявки Іспанії та Португалії на матчі чемпіонату світу з футболу у 2030 році, а вже наступного дня ми отримали офіційне підтвердження. Так, такого досвіду в нашої країни ще немає, так амбіції звучать зараз трохи схоже на бажання прийняти Олімпійські Ігри.
Однак деякий досвід все ж є, та й ця заявка - куди прагматичніший крок, ніж головні Ігри чотириріччя. Що за досвід та в чому переваги ЧС-2030 над Олімпійськими Іграми - читайте далі в матеріалі.
2009 рік. Юнацьке Євро з футболу
Фактично, цей турнір мав стати нашою “пробою пера” у проведенні міжнародних футбольних форумів. Однак зараз цей досвід вкрай болючий як зі спортивної точки зору, так і державної.
Україна тоді потрапила до вісімки команд-учасниць як господар. У групі А ми зіграли внічию зі Словенією та Англією, 0:0 та 2:2 відповідно, а до півфіналу українців вивів гол Сергія Рибалки на 85-ій хвилині матчу проти Швейцарії. У боротьбі за фінал ми обіграли 3:1 Сербію (гол Шахова та дубль Гармаша), а золоті нагороди виграли завдяки перемозі 2:0 над Англією - забивали Гармаш та Коркішко. На жаль, до головної збірної доросли лише декілька футболістів: Сергій Кривцов регулярно викликається й досі, Денис Гармаш теж виступає у синьо-жовтій футболці. Отримували виклики також Сергій Рибалка та Євген Шахов.
Однак набагато більшою драмою є не невдалий перехід з юнацького футболу в дорослий, а історія міст, що приймали той чемпіонат. Так, півфінал за участі України в Маріуполі зібрав майже 12.5 тисяч глядачів. Фінал на донецькому РСК “Олімпійському” побачили 25 000. Зараз донецькі стадіони занепадають, маріупольські - варварськи знищені окупантами у 2022 році. І можна з прикрою впевненістю сказати, що частина цих глядачів пішла з життя саме через російську навалу.
2012 рік. Чемпіонат Європи з футболу в Україні та Польщі
Останній чемпіонат Європи з футболу, де брало участь 16 команд. Перший чемпіонат Європи, де виступала Україна. З групою тоді відверто не пощастило, адже Франція та Англія, навіть непоступлива Швеція, точно не давали шансів на легку прогулянку.
Кожен матч цього турніру для України - унікальна історія. Дехто як найяскравіший футбольний спогад запам’ятає прощальний акорд Шевченка-футболіста - його швидкий дубль у ворота Швеції, який подарував нам перемогу. Хтось запам’ятає зливу на Донбас-Арені, перерваний матч з Францією та болючу поразку 0:2. А ще частина людей буде майже кожного разу при перегляді VAR згадувати ключовий для нас епізод в матчі проти Англії - незарахований гол Марко Девіча.
Той чемпіонат завершився впевненою перемогою Іспанії над Італією 4:0, що стало лебединою піснею тікі-таки. Натомість для України це були колосальні видатки, де плюсом стали аеропорти та готелі, що були здані до єврофоруму. В пасиві - нерентабельна “Арена Львів”. Чи варто було вкладатися в новий об’єкт, не розуміючи його подальшого застосування? Напевно, ні. Однак цілі були на той момент іншими.
2018 рік. Фінал Ліги чемпіонів
Україні дали право на проведення фіналу Ліги чемпіонів у 2016 році. Цей факт зараз серйозно б’є по скептиках, які кажуть, що ми не зможемо приймати чемпіонат світу через війну. По-перше, до 2030 року ще майже 8 років. По-друге, ми вже приймали фінал Ліги чемпіонів, перебуваючи у стані війни (нехай і називалася вона по-іншому).
У коментаторів є кліше, за яким вони часто приписують клубу з міста, що прийматиме фінал цікаву історію про можливий прохід до головного матчу. Однак це якщо фінал відбувається у Лондоні, Мадриді, Мюнхені чи бодай Римі. З Києвом було простіше: навіть груповий етап для Динамо виявився недосяжним, на шляху став Янг Бойз.
Фінальний матч в Києві став третім поспіль титулом для Реала та п’ятим поспіль для іспанського клубу. Найбільш пам’ятними моментами залишаться травма Салаха та ляпи Каріуса, а також голи Бейла, що вже тоді потрохи сходив з ролі основного гравця вершкових.
Що ж маємо в підсумку? Що може говорити “за” вибір на користь заявки з Україною у складі? Окрім, звичайно, політичного жесту підтримки (привіт всім “внєпалітікам”) …
Україна має досвід проведення великих міжнародних футбольних змагань як повноцінний співорганізатор, тож прийом виключно матчів групового етапу не повинен стати проблемою. Україна вже проводила змагання після 2014 року та часткової окупації територій росіянами, тож прецедент створено. Україна має, станом на зараз, два стадіони, що могли би прийняти матчі ЧС-2030 - НСК “Олімпійський” та, з невеликою натяжкою ОСК “Металіст”.
Чому ця ідея краща, ніж Олімпіада? Спільна заявка дозволяє витратити куди менше коштів, а чемпіонат світу з футболу, точно можна ставити в один ряд з Іграми, як головні спортивні події у світі. Кошти ж для підготовки інфраструктури точно відправляться в зруйновані війною регіони. Інакше й бути не може, адже, окрім ОСК “Металіст”, ще одним ймовірним претендентом може стати “Донбас Арена”. Це ще й допоможе оживити потік людей у східні регіони України.
Зараз залишається чекати. Чекати на перемогу України на полі бою та наближати її своїми зусиллями. А тоді вже братися за відновлення країни. І чемпіонат світу з футболу може стати хорошим емоційним та економічним підґрунтям для цього завдання. Дуже вже хочеться почути гімн України на матчі нашої збірної у звільненому Донецьку.
Тарас Жеребецький, Kamp-Sport
фото: UEFA, New York Times, Reuters
