☰
20.03.2024
Біатлонний сезон завершено. В історії виступів збірної України він точно не увійде до переліку найкращих, проте з кожної ситуації можна винести свої уроки. Чи зможе це зробити український біатлон? Відповідь дізнаємось не раніше осені.
Кубок світу: сезон без нагород
Починати доводиться з неприємної констатації фактів: вдруге в історії Україна завершує виступи на етапах Кубка світу без нагород. Перший сезон у цьому списку – 2022/23, тобто цей – вже другий поспіль.
Найближчими до нагород були естафети, адже чоловіки ставали п’ятими в Хохфільцені, а жінки – в Рупольдингу. Попри те, що в заліку Кубку націй вище фінішувала жіноча команда, найкращий виступ в особистій гонці продемонстрували саме чоловіки: Артем Прима був дев’ятим в короткій індивідуальній гонці в Антхольці.
Окрема тема – залік Кубка націй. Чоловіки цього року стали одинадцятими, що означає зменшення квоти на стартах Кубка світу в наступному сезоні. Однак, зважаючи на те, що в цьому сезоні ми мали всього двох біатлоністів, які були беззаперечними лідерами – Артема Приму та Дмитра Підручного, то це не обмежуватиме українців щодо участі молоді, якій потрібно здобувати досвід на цьому рівні.
Як проходить зміна поколінь у нашій збірній?
Артему Примі у травні виповниться 37 років, Дмитру Підручному – 33 у листопаді. Антону Дудченку вже 27, Тарасу Лесюку буде 28 у серпні, Богдану Цимбалу – 27 у все тому ж серпні, однак вважати, що вони можуть сповна замінити сьогоднішніх лідерів, підстав немає. Ще більша прірва за ними. Попри успіхи на юніорському рівні, до конкуренції серед дорослих спортсменів не може дійти Степан Кінаш, лише в окремих гонках Кубка IBU конкуренцію нав’язують спортсмени 2000 року народження Роман Боровик та Дмитро Грущак. Серед молоді варто відзначати прогрес Віталія Мандзина (2003 рік народження) та виступи Богдана Борковського на рівні Кубка IBU (2004 рік народження).
Схожа ситуація і в жіночій збірній. Юлії Джимі, лідерці команди, у вересні буде вже 34 роки, Ірині Петренко – 32 у квітні, а Анастасія Меркушина у січні святкувала свій 29-ий день народження. Оскільки жіноча команда зберегла квоту у 5 спортсменок, то доводиться говорити про більший ростер, який теж треба заповнювати спортсменками. Впродовж сезону свої сили пробувала Анна Кривонос, тренери перевіряли готовність до участі у Кубку світу Олену Городну (2004 рік народження) та Олександру Меркушину (2005 рік народження). Та й у Кубку IBU у заліку ви можете знайти імена спортсменок, народжених після 2000 року. Тобто потенційна заміна для основних спортсменок є, однак усім їм потрібен досвід на дорослому рівні та, перш за все, прогрес у результатах. Тоді ми зможемо більш часто чути про Юлію Городну (2001 року народження), Лілію Стеблину (2000 року народження), Ксенію Приходько (2005 року народження) та інших.
Хто в українській збірній спрогресував найбільше?
Поряд з відсутністю нагород на етапах Кубка світу, що є негативним результатом, варто говорити і про позитив у цьому сезоні. Перш за все, тут мова йде про прогрес двох спортсменів, які отримали чимало гонок у сезоні на найвищому рівні – Христину Дмитренко та Віталія Мандзина. 24-річна спортсменка з Чернігова не лише змогла пробитися до двох мас-стартів, зокрема й на чемпіонаті світу, а й стала призеркою чемпіонату Європи з біатлону. Віталій Мандзин у цьому сезоні виступав як серед юніорів, так і на етапах Кубка IBU та Кубка світу. Після вдалих виступів восени на Кубку IBU він заслужено перейшов на рівень вище і, окрім цього, вже у 2024 році став віцечемпіоном юніорського чемпіонату Європи у мас-старті 60 та срібним призером юніорського чемпіонату світу у складі естафети.
Віримо у те, що їхній прогрес продовжиться і в наступному сезоні.
Робота над іміджем: необов’язкове, але важливе завдання
У 2024 році держава виділить на фінансування біатлону трохи більше, ніж 70 мільйонів гривень. Сума є восьмою серед усіх видів спорту та найбільшою серед зимових видів. Це зумовлено і масовістю, у порівнянні з іншими зимовими видами спорту, і необхідними затратами на проведення зборів та підготовки до сезону, яку провести в Україні неможливо.
Поряд з тим, умови, в яких живе Україна, спонукають до думки: кожен повинен робити все від себе залежне, аби Україна мала ресурси на головну свою боротьбу – у війні з Росією. І завдання, яке може стояти перед українським біатлоном – зменшити свою залежність від державних коштів, працюючи над залученням нових інвестицій, спонсорів, партнерів та роботою над маркетингом. Чи обов’язкове це завдання, з точки зору досягнення спортивних результатів? Звичайно, що ні. Однак чи варто зробити все від себе залежне, аби дати біатлону більше можливостей для розвитку та стати менш залежними від грошей зі сторони держави, яких може стати менше? Однозначно так.
Як проводити зміну поколінь безболісно?
В Україні ніколи не було змоги готувати біатлоністів у кожній області України, аби використовувати весь демографічний потенціал. Саме тому казати, що ми в рази більші від тієї ж Норвегії, населення якої – 5 мільйонів, неправильно. Втім варто визнати, що навіть в областях, де є умови для заняття біатлоном, було зроблено небагато, аби масовість заняття біатлоном відповідало інтересу до біатлону серед українських вболівальників.
Частково ці втрати компенсували спортивні династії, коли діти повторювали шлях своїх батьків, наприклад сестри Меркушині, Юлія Джима та інші. Однак для розв'язання проблеми цього недостатньо. Потрібна промоція біатлону, потрібно, аби про нього знали з уроків фізкультури, а діти знали імена українських біатлоністів. Перші спроби це запровадити є – стартував пілотний проєкт з уроку біатлону в школах. Тепер справа за тими, хто куруватиме цей процес та бути всередині: вчителів фізкультури, тренерів місцевих спортивних шкіл, очільників регіональних федерацій. Для результату потрібен час та терпіння. Будемо вірити у те, що пазл складеться і ми матимемо через певний час достатню вибірку для подальшої роботи, вже в рамках підготовки професійних спортсменів.
Український біатлон на шляху перезавантаження
Все, що описано вище, потребує спільного ресурсу – часу. За один рік не вдасться заохотити до біатлону тисячі дітей, навіть якщо вони ходитимуть на уроки біатлону. За один сезон молодь не спрогресує настільки, аби регулярно потрапляти в залікову зону Кубка світу, а тренери не матимуть черг до секцій з біатлону у спортивних школах. Точно так само і впізнаваність спортсменів чи федерації загалом не зросте кратно за короткий проміжок. Нам потрібно визнати, що біатлон в Україні зайшов в момент перебудови, де поки незрозуміло скільки часу це займе, та який результат ми матимемо на виході.
Kamp-Sport
